Традиція проведення ковальських фестивалів у країнах Західної Європи існує уже кілька десятиліть, першими були такі заходи в Чехії, Німеччині, Австрії, Франції... Проте в Україні ковальство не мало можливості розвиватися в радянські часи. Тому ковальство, як художнє ремесло, незважаючи на його величезну історію, у ХХ ст. столітті зазнає занепаду, і відроджується лише в його останні десятиліття. Проведення фестивалів та ковальських імпрез започатковується на території Західної України в 1990-х роках, спершу у Львові, потім у Івано-Франківську (наразі найпотужніший міжнародний ковальський фестиваль в Україні) та Києві, Донецьку, Судаку.
А цього разу і на Закарпатті – у селі Лисичево Іршавського району, з ініціативи ужгородських ковалів 31 червня – 1 липня 2007 року відбувся ковальський фестиваль „Гамора – 2007”.
Незважаючи на відстані, гори та дороги, ковалі з різних міст України зібрались у мальовничому селі Лисичеві на Закарпатті.
Фестиваль „Гамора” проводиться уже традиційно кілька років, проте до цього як музично-фольклорне свято, цього року „Гамора 2007” відбулась разом з ковалями. Організаторами свята були ковалі з Ужгорода, члени Всеукраїнської спілки ковальського мистецтва - Сергій Тяско, Ян Потрогош, Путрашик Олег, Горват Михайло та ін.
Невелике селище серед гір, де вже закінчується дорога, але тут починається феєрія ковальського мистецтва. В Лисичево зібрались ковалі з різних куточків України, незважаючи на те, що не було великого розголосу та анонсування цього заходу, інформація перейшла з рук у руки, поміж ковалями. Атмосфера свята була надзвичайна – стукіт найстарішого водяного молота в Україні, шум гірської ріки, дзвін ковальських молотків та наковалень органічно поєднувались з мелодіями закарпатських пісень.
Назва свята походить від давньої та певно єдиної в Європі діючої кузні - Гамори на водяному млині. Сьогодні „Гамора” – кузня-музей. Раніше тут була паперова мануфактура, аз середини ХІХ століття – кузня, у якій було 5 водяних коліс, кожне потужністю 8 кінських сил. Щороку вироблялось 100 вагонів литва, 120 тисяч лопат і мотик. Експортували продукцію в Югославію, Румунію, Угорщину. Працює Гамора за принципом водяного млина. Вода гірської ріки крутить величезне колесо, яке, у свою чергу наповнює силою ковальські міхи в кузні.
Синтез традицій та сучасності був присутній в ці дні у Лисичеві, місцеві майстри працювали у Гаморі, а художники-ковалі – на площі біля кузні музею презентували свої вміння.
На території Гамори в ці дні ожило священне дійство майстрів вогню і металу. Дзвін молотів та наковалень, запах паленого вугілля та розжареного заліза створили настрій та атмосферу ковальського свята - сили, міці та водночас спокою і гармонії.
Вразило те, що фестиваль був камерний, проте тут зібрались близько 40 майстрів ковальського мистецтва не лише із Закарпаття, а й зі Львова, Івано-Франківська, Києва, Кам’янець-Подільська, Луцька, Дніпропетровська, Харкова, Донецька.
Добра нагода зустрітися з друзями, яких бачиш останнім часом нечасто. Вибране товариство, яких поєднує одна справа, заняття та ідея, завжди мають про що поспілкуватися. Праця коваля є важкою, проте в ній маєш унікальну можливість вирафінувати цінності та пріоритети, задуми, певні філософські категорії, це свого роду медитація, медитація на вогонь та роботу, творчу думку.
Загальною темою ковальського свята було спільне виконання елементів для інстальованої біля входу на територію музею Гамори – залізної скульптури. Цікавою є ідея цієї роботи (автор С. Тяско) – основний матеріал – старі залізні смуги, поверхня яких уже з’їла іржа за десятиліття, зверху композиційно поєднані штабом з прокованими отворами – ця частина скульптури символізує старе сухе дерево, де можна й побачити паралель з ковальським ремеслом, яке пережило занепад у ХХ ст.
Завданням було виконання кованих частин, потім вмонтованих на скульптуру. Ковалі з різних міст України кували „пагони” для дереваЮ якому дали нове життя, що також в свою чергу вказує на розквіт ковальства сьогодні.
Кожен з художників-ковалів намагався протягом двох днів втілити свої інспірації та задуми, щоб потім інсталювати твір на скульптурі – дереві, і тим самим започаткувати, покласти наріжний камінь в проведенні ковальських фестивалів закарпатськими майстрами у Лисичеві.
Літня погода, а особливо гори, мальовничий місцевий краєвид та чудовий настрій створили неповторну атмосферу єднання і творчості на ковальському пляці.
Символічне, в ковальському колі, відкриття свята відбулося ще 30 червня, в п’ятницю ввечері, за дружньою вечерею ковалів біля Гамори.
А вже в суботу ковалі працювали на площі і демонстрували свої вміння та втілювали ідеї для спільної роботи, щоб залишити частинку своєї творчості тут, у Лисичеві. В неділю майстри здебільшого працювали над викінченням та монтажем робіт на стелу-дерево, а ввечері відбулася презентація залізної скульптури-стели „Дерево відродження”, на згадку про проведення першого ковальського свята біля Гамори.
Приємно зазначити, що останнім часом такі творчі ковальські зустрічі в Україні уже не є поодинокими, метою яких є показати та осмислити ковальство з творчого боку, а не тільки як ремесло, яке сьогодні домінує.
Хотілось би побажати організаторам надалі не втрачати запалу та ініціативи, та дочекатися наступного фесту.
Марта Кравченко, мистецтвознавець
